Чи можна стверджувати, що, беручи участь у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст. на боці Росії, козацтво власноруч готувало передумови для своєї ліквідації?

На це питання не можна відповісти однозначним «так» або «ні», але загалом така теза має під собою серйозні підстави, якщо розглядати її в контексті політики Російської імперії щодо козацтва у другій половині XVIII ст.

Участь козацтва, насамперед запорожців, у російсько-турецьких війнах 1768–1774 рр. і пізніше 1787–1791 рр. дійсно сприяла зміцненню позицій Російської імперії на південному напрямку. Козаки виконували важливі військові функції: брали участь у штурмах фортець, розвідці, морських і сухопутних операціях, добре знали степ і кордони з Османською імперією. Це робило їх цінним інструментом імперської експансії.

Саме тут і виникає ключовий парадокс. З одного боку, козацтво діяло в рамках власної традиції служби «за військову здобич і вольності», розраховуючи, що участь у війнах зміцнить його автономію, підтвердить права та привілеї. Запорожці не сприймали себе як інструмент самознищення — навпаки, вони намагалися зберегти свій статус, доводячи свою корисність імперії.

З іншого боку, результат виявився протилежним очікуванням. Після завершення російсько-турецької війни 1768–1774 рр. і укріплення позицій Росії на півдні імперський уряд дедалі менше потребував автономних військових структур на кшталт Запорозької Січі. У 1775 році Січ була ліквідована за наказом Катерини II. Формальним приводом стали «безлад» і «непідконтрольність» козацтва, але реальним чинником була саме зміна стратегічної ситуації: імперія отримала вихід до Чорного моря і прагнула централізованого контролю над новими територіями.

Таким чином, участь козацтва у війнах об’єктивно сприяла створенню умов, за яких його автономія стала зайвою для імперії. Козаки допомогли Росії досягти військових і територіальних цілей, після чого їхні власні функції як напівнезалежної військової спільноти були згорнуті.

Проте говорити, що козацтво «власноруч готувало свою ліквідацію», було б спрощенням. Воно не діяло з наміром знищити власну систему. Швидше йдеться про історичну іронію: використовуючи імперію для захисту своїх інтересів і здобуття здобичі, козацтво одночасно сприяло зміцненню тієї сили, яка згодом ліквідувала його автономію.

Отже, частково так: участь у російсько-турецьких війнах стала одним із факторів, що опосередковано підготували передумови для ліквідації Запорозької Січі, але це був не усвідомлений процес самознищення, а наслідок зміни балансу сил і імперської політики централізації.