Скласти історичний портрет Миколи Костомарова

СРОЧНО!

Даю 30 балів.

Історичний портрет Миколи Костомарова

Микола Іванович Костомаров — видатний український історик, етнограф, письменник, публіцист і громадський діяч XIX століття, один із засновників української національної історіографії. Він зробив значний внесок у дослідження історії України, зокрема доби козацтва, Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та діяльності українського народу в минулому.

Микола Костомаров народився 4 травня 1817 року в селі Юрасівка Воронезької губернії. Його батько був російським поміщиком, а мати — українкою за походженням. Саме українське середовище, народна мова, пісні, звичаї та історичні перекази значно вплинули на формування його світогляду.

Освіту Костомаров здобув у Харківському університеті. Уже в молоді роки він захопився історією, етнографією та фольклором. Він вважав, що історію потрібно вивчати не лише за документами про царів, гетьманів і війни, а й через життя простого народу, його пісні, думи, звичаї та традиції. Такий підхід був новим для тогочасної історичної науки.

У 1840-х роках Микола Костомаров переїхав до Києва, де працював у Київському університеті святого Володимира. Тут він став одним із організаторів Кирило-Мефодіївського братства — таємної української політичної організації, до якої також входили Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак та інші діячі.

Учасники братства виступали проти кріпацтва, самодержавства й національного гноблення. Вони мріяли про об’єднання слов’янських народів у федерацію рівноправних держав, у якій Україна мала б посісти гідне місце. Костомаров був прихильником демократичних свобод, освіти народу та права кожного народу на власний культурний розвиток.

Вважається, що саме Костомаров був автором або одним із головних авторів програмного документа братства — «Книги буття українського народу». У цьому творі висловлено ідеї волі, рівності, християнської моралі, скасування кріпацтва та відродження України.

У 1847 році Кирило-Мефодіївське братство було викрито царською владою. Миколу Костомарова заарештували й ув’язнили в Петропавлівській фортеці. Після цього його заслали до Саратова під поліцейський нагляд. Протягом кількох років він не мав права викладати та займатися активною громадською діяльністю. Проте заслання не зламало його переконань: він продовжував працювати над історичними дослідженнями.

Після повернення із заслання Костомаров став професором Петербурзького університету. Він написав багато наукових праць з історії України та Росії. Найвідомішими є його дослідження про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, період Руїни, козацькі повстання та історію Запорозької Січі.

Особливо важливою є праця Костомарова «Дві руські народності», у якій він доводив, що українці та росіяни мають різні історичні традиції, культуру, мову, характер і суспільні ідеали. На його думку, українському народові властиві демократизм, любов до волі, громада та прагнення до рівності, тоді як для російської політичної традиції більш характерними були централізація влади й підпорядкування державі.

Микола Костомаров не закликав до насильницьких дій. Він вірив, що майбутнє України залежить від освіти народу, розвитку культури, збереження мови, історичної пам’яті та національної самосвідомості. Його праці допомогли українцям усвідомити себе окремим народом із власною історією та правом на майбутнє.

Помер Микола Костомаров 7 квітня 1885 року в Санкт-Петербурзі.

Отже, Микола Костомаров був не лише вченим-істориком, а й активним громадським діячем та ідеологом українського національного відродження. Його наукові праці, участь у Кирило-Мефодіївському братстві та захист української культури зробили його однією з найважливіших постатей української історії XIX століття.