ЛЕСЯ УКРАЇНКА «ЯК ДИТИНОЮ, БУВАЛО...» Як дитиною, бувало, Упаду собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо. «Що, болить?» - мене питали, Але я не признавалась - Я була малою горда, - Щоб не плакать, я сміялась. А тепер, коли для мене Жартом злим кінчиться драма І от-от зірватись має Гостра, злобна епіграма, Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість, Плачу я, щоб не сміятись. аналіз твору

Тема: спогади ліричної героїні про дитячу гордість і її переживання в дорослому житті.

Ідея: показати, що сміх може бути не лише веселим, а й болючим; іноді людина плаче, щоб не відповісти на образу сміхом.

Вірш має автобіографічний характер: героїня згадує себе малою. У дитинстві, навіть упавши й відчуваючи біль, вона мовчки вставала і сміялася, бо не хотіла показати слабкість. Тепер вона боїться «безпощадної зброї сміху» — гострої, злої насмішки — і плаче, щоб не засміятися у відповідь.

Композиція: твір побудовано на протиставленні двох частин: дитинства і дорослого життя.

Художні засоби: епітети «жартом злим», «гостра, злобна епіграма», «безпощадній зброї» передають біль і жорстокість насмішки; метафора «зброя сміху» показує, що сміх може ранити; антитеза «сміялась — плачу» підкреслює зміну почуттів героїні.

Основна думка: зовнішня гордість не завжди означає відсутність болю, а людські слова й насмішки можуть глибоко поранити.

0 0 Пожаловаться