Над норою лисиці на високій сосні жила білочка. Вона була надто цікавою. Білка часто стрибала з гілки на гілку і дражнила стару лисицю. Одного разу лисиця розляглася на галявині перед сосною, немов мертва. Цікава білочка кинула в лисицю шишку. Вона не ворухнулася. За шишкою полетіла гілка, але лисиця не рухалася. Тоді білочка стрибнула вниз і пробігла біля лисиці. Раптом.....Допоможіть будь ласка дописати кінцівку!!!

Раптом лисиця блискавично схопилася і зробила різкий рух у бік білочки! Проте маленька білочка була не тільки цікавою, а й дуже швидкою. Вона миттю збагнула, що потрапила у пастку, і спритно стрибнула на найближчу гілку. Лисиця промахнулася і залишилася стояти під сосною, зітхаючи від досади.

— Ха! А ти думала мене обдурити! — весело скрикнула білочка з висоти. — Але я тепер буду обережнішою!

Лисиця ще довго дивилася на білочку, шкодуючи про згаяний шанс. А білка з того часу стала менш цікавою, проте все ж не втратила своєї веселості. Вона зрозуміла, що іноді цікавість може бути небезпечною, але й лисиця дізналася, що хитрість не завжди приносить успіх.

І з того часу вони обидві трималися осторонь одна від одної, навчишись важливому уроку про обережність і взаємну повагу.