Придумати каску про новий рик

Колись, в маленькому містечку, на краю лісу, жила добра дівчинка на ім'я Соня. Вона дуже любила новорічні свята, адже для неї це був час чудес і магії. Ще з дитинства вона вірило, що новий рік — це особливий момент, коли відбуваються справжні дива.

Одного разу, напередодні Нового року, Соня вирушила на прогулянку в ліс, щоб зібрати ялинкові прикраси для святкового дерева. Ліс був засипаний снігом, дерева стояли вкриті білими шубами, і здавалося, що вся природа чекає на святкову подію. Соня вирішила пройти через лісову галявину, де часто зустрічала зайців і лисиць, і потрапила на стару, забуту дорогу.

Неочікувано на її шляху з’явилася маленька снігова істота. Вона була схожа на сніговика, але зовсім маленька, з величезними синіми очима і пухнастим шарфом. Істота виглядала засмученою.

— Привіт! Ти хто? — запитала Соня.

— Я — Сніговик-Незнайко, — відповіла істота. — Я не знаю, де знайти святкову зірку, без якої новий рік не настане.

Соня, почувши про святкову зірку, зрозуміла, що це може бути важливо. Вона вирішила допомогти маленькому сніговику. Разом вони вирушили в подорож, шукаючи ту саму зірку, яка мала принести справжнє свято.

Шлях був нелегким: вони подолали снігові бурі, перепливали замерзлі річки, зустрічали різних лісових мешканців, котрі допомагали їм відгадувати загадки. Але все ж, коли ніч опустилася на ліс, Соня і Сніговик знайшли чарівну зірку, що сяяла на верхівці найвищої ялини в лісі.

Сніговик радісно схопив її, і раптом стало ясно: це була не просто зірка, а символ надії та добра. Всі навколишні дерева і кущі засвітилися мільйонами вогнів, і ліс наповнився теплом і світлом.

— Тепер новий рік настане, — сказала Соня. — Ми принесли святкову зірку, і чудеса знову почалися!

Соня повернулася додому, а разом з нею й маленький Сніговик, який тепер став її другом. Відтоді вони разом зустрічали кожен новий рік, і щоразу, коли на небі з’являлася перша зірка, Соня згадувала про ту чудову подорож і про те, як важливо вірити в чудеса.