приклади іронії гротеску сатири у творі мартин боруля

У творі Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля" іронія, гротеск і сатира присутні на кожному кроці, створюючи багатошаровий комічний ефект і підкреслюючи соціальні проблеми того часу.

1. Іронія — це основний метод, який використовується для показу неспівпадінь між тим, що люди думають про себе, і тим, як вони виглядають у реальності. Мартин Боруля — батько головного героя, який має мрію стати дворянином, це класичний приклад іронії. Він серйозно вірить у те, що знатність і титулування змінять його життя, при цьому він абсолютно не розуміє, що його шлях до «благородства» викликає сміх. Його намагання "закріпити" дворянство через придбання титулу навіть через корупційні схеми здаються абсурдними, адже його світогляд — це рудимент старого, вже віджитого суспільного порядку.

2. Гротеск — це ще один важливий елемент у творі. Він виражений в образі самого Борулі, який перебільшує свої власні вади і амбіції до такої міри, що ці риси переходять межу нормальності. Гротескно виглядає і його готовність платити за фіктивне дворянство, що веде до абсурдних ситуацій. Наприклад, сцена, коли він готовий платити хабар, аби стати дворянином, викликає не тільки сміх, але й відразу до таких людей, які прагнуть здобути титул за гроші, не маючи справжніх заслуг.

3. Сатира — це спосіб висміяти соціальні пороки та негативні явища в суспільстві, що є також дуже помітним у творі. Наприклад, Карпенко-Карий висміює суть українського шляхетства і обивательського прагнення до визнання через зовнішні атрибути. Боруля ніби намагається стати частиною вищого суспільства, не маючи жодних моральних принципів чи інтелектуальних якостей для того. Це є сатиричним викриттям його класу — людей, які намагаються досягти соціального статусу через обман, а не через власні заслуги.

Таким чином, через іронію, гротеск і сатиру, Карпенко-Карий створює багатошаровий портрет героя, що демонструє смішні й трагічні аспекти української дворянської ідентичності.