Твір що в людині головне за « Мартин Боруля »

У драмі Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля» порушуються питання людської гідності, честі та цінності людської особистості. Основним конфліктом у творі є протистояння між справжніми людськими цінностями та надуманими ідеалами, які людина сама для себе створює, намагаючись зайняти вище соціальне становище.

Головний герой твору, Мартин Боруля, є заможною, але простою людиною, яка намагається отримати дворянський титул, вважаючи, що це надасть йому більшої поваги та щастя. Для Борулі дворянство стає нав’язливою ідеєю, заради якої він готовий жертвувати не лише своїм майном, а й людяністю та стосунками з рідними. Його сліпа гонитва за суспільним статусом призводить до комічних і трагічних ситуацій, у яких розкривається його внутрішня порожнеча та неспроможність зрозуміти, що справжнє значення життя полягає зовсім не в титулі чи багатстві.

Через образ Мартина автор піднімає питання, що ж насправді є головним у людині. Він показує, що істинна гідність не залежить від звання або матеріальних благ, а визначається внутрішніми якостями людини: добротою, чесністю, повагою до інших. У Борулі ця думка не одразу з’являється; він проходить складний шлях розчарувань і втрат, перш ніж усвідомлює, що його справжня цінність — це не дворянство, а ті людські якості, які він знехтував.

Важливим моментом у творі є взаємини Мартина з його родиною. Він намагається нав’язати своїм дітям ідеї про важливість титулу, навіть якщо це означає зруйнувати їхні мрії та бажання. Син Степан, що працює писарем і не відчуває потреби у дворянстві, постійно стикається з тиском батька, а дочка Маруся опиняється на роздоріжжі між любов'ю до простого парубка Миколи і батьківським бажанням видати її заміж за дворянина. Врешті-решт, саме через родину Мартин усвідомлює, що його гонитва за дворянством віддаляє його від рідних і робить їх нещасливими.

Таким чином, у драмі «Мартин Боруля» Карпенко-Карий проводить ідею, що головне в людині — це не соціальний статус чи зовнішні атрибути, а внутрішня гідність, чесність та здатність залишатися людиною, незважаючи на будь-які обставини. Письменник висміює порожність прагнення до псевдодворянства та показує, що справжня повага до себе та інших не залежить від становища, а від вчинків і відносин з людьми, які поруч.