«О вітре, вітрило! Чому, господине, так сильно вієш ти? Чому мечеш ти хановськії стрілки На своїх легесеньких крильцях На моєї лади воїв?» Хто промовляє ці слова?

Ці слова належать одному з персонажів знаменитої поеми Тараса Шевченка «Гамалія». У цьому творі Шевченко зображує образ козака, який звертається до вітру, що віє сильно і безупинно. Вітрові приписується роль незримої сили, що приносить руйнування і смерть, а його "стрілки" можуть символізувати стріли, випущені ворогами — хани, які нападали на українські землі.

В контексті поеми ці рядки промовляє не хто інший, як сам герой, козак, який знаходиться в стані боротьби з ворогами і, звертаючись до вітру, висловлює свої емоції і запитання, намагаючись зрозуміти, чому природа так відображає його внутрішній біль і боротьбу. Слова є частиною глибокого роздуму про долю народу та його боротьбу за незалежність.

Тема звертання до природи є характерною для творчості Шевченка, де вітри, гори та інші природні явища часто виконують роль символів, що підкреслюють внутрішній стан персонажів і загальні теми боротьби та трагедії.