Казка про те як щедра горобина підгодовує пташок

Одного разу на невеликій галявині в лісі росла велика горобина. Вона була дуже щедрою і доброю деревом, тому що завжди допомагала пташкам, які прилітали до неї.

З ранньої весни до глибокої осені горобина дарувала свої плоди – червоні ягоди, які були дуже смачні і солодкі. Кожного разу, коли пташки прилітали, вона радо розкидала свої ягоди на землю, щоб маленьким птахам було легко їх зібрати. Вона знала, що пташкам важливо мати достатньо їжі, особливо в холодні часи.

З часом пташки стали частими гостями горобини, і кожного разу, коли вони прилітали, вона радісно махала своїми гілками, ніби запрошуючи їх до себе. Особливо багато пташок літало до неї зимою, коли в лісі не було їжі, а сніг вкривав усе навколо. Але горобина не сумувала – вона дарувала їм свої ягоди, навіть коли сама ледве могла триматися під вагою снігу.

Одного разу до горобини прилетіло багато маленьких синичок і ворон, які були дуже голодні, адже зима була дуже сувора. Горобина, хоча і була вже втомлена після довгої осені, поділилася з ними останніми своїми ягодами. «Не хвилюйтеся, друзі, я щаслива допомогти вам», – сказала вона з усмішкою.

Пташки співали їй свої найкращі пісні вдячності, а її гілки, вкриті снігом, виглядали ще красивіше, коли вони тримали ці маленькі, яскраві червоні ягідки. І хоча горобина не чекала нічого взамін, вона була щаслива, що її доброта приносить радість і допомагає пташкам вижити.

Так горобина стала справжньою подругою для всіх пташок лісу, а її щедрість була відома далеко за межами лісу. Вона допомагала птахам навіть тоді, коли її власні сили вже майже закінчувалися, і вона знала, що справжня доброта – це дарувати іншим, навіть коли для себе не залишається багато.

І з тих пір, кожен раз, коли люди бачили в лісі горобину з червоними ягодами, вони згадували цю казку про щедрість і доброту.