Скласти розповідь про самотнє яблуко

Одного разу в затишному яблуневому саду росло самотнє яблуко. Воно висіло на найвищій гілці, куди рідко долітали птахи, а вітер майже не заглядав. У той час, як інші яблука на сусідніх гілках весело щебетали з горобцями чи жартували з бджолами, це яблуко мовчки дивилося на світ навколо.

Його життя було зовсім не схоже на життя інших плодів. Ніхто не помічав, як гарно переливається на сонці його червонясто-золотиста шкірка, як ідеально круглою була його форма. Воно мріяло, що колись хтось побачить його особливість і забере з собою.

Але час минав, і яблуко ставало дедалі сумнішим. Одного разу воно подумало: "Може, я недостатньо гарне або смачне?" Воно опустило свій погляд на гілки нижче, де яблука швидко знаходили своїх щасливих господарів. Та раптом його думки перервав легкий вітерець. Цей вітерець приніс з собою аромат осінніх квітів і нашепотів яблуку: "Не бійся бути собою. Твоя особливість ще знайде свого поціновувача".

Ці слова підбадьорили яблуко, і воно почало радіти навіть дрібницям — теплу сонця, свіжому дощу, світлу місяця вночі. Одного дня в сад прийшла маленька дівчинка. Вона гуляла, милуючись красою яблунь. Раптом її погляд впав на самотнє яблуко, що сяяло на верхівці дерева. Її очі засяяли від захвату, і вона сказала: "Яке чудове яблуко! Воно ніби створене для мене".

Дівчинка обережно дотягнулася до гілки, зірвала яблуко і, тримаючи його в руках, пішла додому. Відтоді яблуко більше не було самотнім. Воно стало особливим, бо знайшло того, хто побачив його справжню красу і цінність.

Ця історія нагадує, що кожен із нас унікальний і рано чи пізно знайде того, хто оцінить нас за те, ким ми є.